-
27 червня 2016 ДНК успіху: Борис, Владислав і Дмитро Бурда
ДНК успіху: Борис, Владислав і Дмитро Бурда
Погляд трьох поколінь однієї сім'ї на стратегію виховання гідного спадкоємця – в авторському матеріалі Ольги Макєєвої (ItWorked.com.ua)
***
Прізвище цієї сім'ї стало популярним завдяки активній діяльності Бориса Бурди. Журналіст, письменник, бард, телеведучий, знавець гри «Що? Де? Коли?» — всюди він успішний і визнаний.
Старший син Бориса Владислав – один із найвідоміших бізнесменів країни, засновник і власник RedHead Family Corporation, до складу якої входять торгові мережі «Антошка» та Daniel. Крім того, Владислав є засновником і президентом «Асоціації власників сімейних компаній України» – FBN Ukraine.
Старший син Владислава та онук Бориса Бурди Дмитро нещодавно повернувся в Україну після 12 років перебування за кордоном, де він здобув освіту спочатку в Англії, а потім в Австралії. Нині Дмитро на порозі нової сторінки життя та рішуче налаштований продовжити успіх прізвища.
Автор ItWorked.com.ua Ольга Макєєва поспілкувалася з кожним із героїв окремо та спробувала відстежити закономірність програмування на успіх поколінь із самого дитинства.
Борис Бурда: «Успіх – почуття, що з тобою все гаразд»
Прізвище Бурда
Захищати дітей від впливу своєї всесоюзної популярності Борис Бурда ніколи не вважав за потрібне.
«Я знаю, Влада непокоїло, що всі його сприймають як сина телеперсонажа, але він подолав цей комплекс повністю. Я зрозумів це тоді, коли він якось подзвонив мені й сказав: "Слухай, нещодавно в міській раді була велика тусовка: влада, бізнесмени, багато всіляких помітних людей... Хтось сказав: "Бурда". Знаєш, що спитали? " - "Що?" – поцікавився я. - "Який Бурда?" - відповів він».
Стратегія виховання
- Спілкування
Колись батько Бориса приділяв синові багато часу й міг довго розмовляти з ним, розбираючи до деталей будь-які теми. Тому зі своїми синами Борис дотримується чіткої стратегії: завжди знаходити час для спілкування та надавати можливості для розвитку.
«Владик розумів, що живе у скромній родині й навіть коли він щось хотів, він питав, а чи маємо ми змогу це придбати. Ми намагалися купувати все, що необхідно для його розвитку: і радіола, і магнітофони в нього були. Також він отримував майже будь-які книжки, які хотів. А якщо не хотів читати, то я розповідав йому цікаву історію до середини, а далі говорив, читай сам, решта в книзі написана».
- Довіра
Другим важливим складником стратегії виховання було правило «Не забороняти, а пояснювати». Якщо юний Владислав хотів сам ставити платівки, йому докладно розповідали, як ставити голку, щоб не зіпсувати запис. А коли дружина Бориса побоювалася того, що їхній молодший син знайде сірники, той вирішив так:
«Я вважав, що ховати все одно нічого не можна і треба, щоб він просто користувався ними правильно, а для цього потрібно створити цікаве для нього завдання. До речі, у 7 років він уже сам міг підсмажити собі стейк, і взагалі з віком став непогано розумітися на кулінарії. Скажімо так, я в будь-якому випадку намагався спрямовувати прагнення дитини на користь».
Також була повна довіра й до успіхів у навчанні. Оцінками синів Борис Бурда не цікавився, оскільки був переконаний, що вони апріорі хороші. До речі, так само свого часу чинили його батьки. Тихий негласний контроль – ось правильний вибір, вважає Борис.
«Я контролював дітей. Наприклад, я добре знаю, коли молодший син, який має доступ до комп'ютера, почав лазити на порносайти та коли перестав. Я не збирався їм забороняти це, бо це безглуздо й тупо. Я був упевнений у тому, що вони задовольнять свою цікавість, і потім ці речі стануть для них нудними. Заборона – це крайній спосіб, дуже небезпечний. Забороняти треба щось насамперед жахливе, як-от агресію щодо інших дітей, руйнування заради цікавості тощо».
- Ставлення до грошей
Із бесіди ми дізналися про підхід Бориса до важливого та бентежного для багатьох батьків питання – виховання фінансової грамотності.
«Потрібно давати гроші не на «кіно й морозиво», а певну суму взагалі. Це, так би мовити, зарплата дитини, її добробут, і вона використає ці кошти на власний розсуд. Штрафні санкції я не застосовував, адже гроші я даю дитині, тому що люблю її та дбаю про неї. Якщо він у чомусь завинить, я не перестану його любити та дбати про нього. Я можу обмежити його якимось іншим чином, але гроші — це мінімальна життєва потреба, яку я маю забезпечити».
- Профорієнтація
Свого часу батьки Бориса сказали синові, що їх задовольнить будь-яке рішення щодо вибору ВНЗ. Тож до своїх дітей він застосував ту саму стратегію.
«Я переконаний, що яким би шляхом не пішла розумна людина, вона в результаті до чогось розумного прийде, і все, що людина робить із задоволенням, вона робить добре, турбуючись про те, щоб робити це ще краще. Тому я своїм дітям ніяких рішень не нав’язував».
Він надав право вибору, можливості, й порадив лише одне – поспілкуватися з людьми, які досягли успіху в тій професії, яку діти собі хочуть вибрати.
- Успіх та невдачі
Борис Бурда має дуже чітке визначення успіху: «Успіх – почуття, що з тобою все гаразд». І в процесі пошуку цього почуття немає потреби вчити дитину правильно переживати невдачі, досить просто програмувати її на досягнення успіху й не заважати йти власним шляхом.
- Заохочення до пізнання
Насамперед дитині не потрібно нав’язувати батьківські відповіді на різні питання, вважає Борис. Адже питання у них виникають постійно, отже, і пошук відповідей на них буде неминучим. Але цей процес має бути самостійним, і сподіватися на те, що дитина прийде за відповіддю чи порадою до вас, можна лише за умови теплих і відкритих стосунків, переконаний Борис Бурда.
«Я вважаю, що мої діти завжди дадуть собі раду. Якщо потрібно, я їм максимально допоможу, чим зможу. Скажімо, якщо я їм показуватиму, куди йти, я в результаті не покажу їм щось дійсно важливе. Ми живемо в різних умовах. Тому і діти, й онуки у важливих ситуаціях вирішують самостійно, як їм діяти та що робити. Якщо вони хочуть, я їм підкажу все, що зможу. А щось наказати, я не пам'ятаю, щоб була така потреба, і не думаю, що буде».
Владислав Бурда:
«Найкращий засіб виховання – приклад ефективних і щасливих батьків»
Прізвище Бурда
За словами Владислава, жити з тягарем відомого прізвища не просто, це накладає серйозний відбиток.
«Але має одну перевагу. Це створює потужну сімейну гравітацію, зацікавлює людей. Мінус у тому, що треба дуже сильно працювати над собою, щоб вийти за межі цієї гравітації та вирушити у самостійний політ. Зусиль треба докладати набагато більше, ніж коли такої гравітації немає».
А ось його сина Дмитра, за спостереженнями Владислава, прізвище не обтяжує. Навіть навпаки, син розглядає свою спадщину як актив, перевагу, яку можна при нагоді використати на свою користь.
Стратегія виховання
- Інтуїція та свобода
Жодного системного батьківського підходу до себе Владислав відзначити не може. Швидше за все виховання було побудовано на інтуїтивному розумінні, і загалом у дитинстві він належав сам собі. Батьки ніколи не нав’язували коло спілкування синові та не коментували його дружні зв'язки. Не було поняття сімейних порад. Батьки жили кожен своїм життям, розв'язували свої проблеми, і Владислав незабаром усвідомив, що й він має сам розв’язувати свої.
«Єдине – батьки завжди підключалися в якісь кризові моменти, на кшталт серйозної проблеми зі здоров'ям, як-от астма, яку я в результаті успішно подолав, або ризику виключення зі школи через політичний жарт у складі команди КВК, що теж мало позитивний фінал, завдяки втручанню батька».
- Мотивація до читання
Завдяки чудовій пам'яті та здатності запам'ятовувати деталі Борис, батько Владислава, відтворював напам'ять книги у форматі «трейлера», наприклад, перші три розділи. Зрозуміло, це спонукало інтерес дізнатися, що ж було в наступному розділі.
«Я краще сприймаю інформацію, якщо багато разів її повторюю, через це мені легше осмислювати те, що я колись бачив і про що колись чув. Тато створював мені контекст, в якому мій інтерес до книг значно зростав. І те, що я багато читав, на 100% заслуга батька».
- Правильне оточення
Коли Владислав був підлітком, він постійно проводив час у літньому таборі Клубу самодіяльної пісні «Борзовка» (м. Керч) серед дорослих людей, бардів, інтелектуалів, де доводилося заробляти свій авторитет.
«Це одразу підвищило рівень моїх вимог. Я розумів, як багато ще потрібно зрозуміти, прочитати та дізнатися для того, щоб з цими людьми спілкуватися нарівні».
- Профорієнтація
Жодних конкретних побажань у сім'ї щодо професійного майбутнього Владислава не було. Але в ситуацію втрутилася «класична єврейська бабуся», яка твердо вирішила, що для хлопчика найкращий вибір – математика, тож юнак вступив до Одеського державного університету на механіко-математичний факультет. Владислав дуже швидко зрозумів, що це не його шлях, але закінчити ВНЗ таки було необхідно. І серйозним фактором тиску була успішність батьків-медалістів.
Згодом Владислав спробував свої сили в грі «Що? Де? Коли?», яка принесла всесоюзний успіх батькові, але зрозумів, що, попри ерудованість, уміння швидко вихоплювати з пам'яті потрібні відповіді під пресингом обмеженого часу не є одним із його талантів. Однак він зумів отримати користь від цієї ситуації, коли зголосився знайти команді спонсорів та успішно впорався із завданням. Так виявився його підприємницький нахил.
«Я зрозумів, що підприємництво — це моя здібність. Так, я не можу грати як вони, проте я можу зробити те, чого вони зробити не можуть. Це була для мене точка диференціації, коли я зрозумів, що здатен на більше, що можу вийти за межі гравітації. До речі, попри те, що я не зміг повторити шлях батька в грі та стати успішним гравцем, гра стала основою моєї професії, і тепер я постачаю ігри та іграшки в різні куточки України. Ба більше, головний девіз компанії — «Роботагра».
- Бути взірцем для дітей
Після того, як Владислав став батьком, він вибрав єдину правильну, на його думку, позицію, що діти схильні повторювати модель поведінки батьків. Тож його особиста батьківська стратегія була однозначною.
«Найкращий засіб виховання – приклад ефективних і щасливих батьків. Не варто сприймати це як повну дезінтеграцію дітей. Але те, що відбувається з тобою особисто, має бути першорядним, бо це те, що бачать діти. Якщо слова не корелюють із діями, все дарма».
- Створювати оточення
Вказувати з ким спілкуватись, а з ким ні – варіант не для сім'ї Бурда. Але знати, хто друзі твоїх дітей, та допомагати їм створити гідне коло спілкування Владислав вважає за потрібне. І створює для цього простір та можливості.
«По-перше, FBN — Асоціація власників сімейних компаній. Це те місце, де мої діти можуть знайти друзів, і справді знаходять. По-друге, це створення певного кола спілкування із друзів, наприклад, завдяки грі в «Монополію», й обговорення поведінки стратегій кожного гравця після гри. До речі, за допомогою гри можна розв’язати безліч питань – це найкращий комунікативний інструмент, вигаданий світом».
- Здоров'я як основа
Через специфіку бізнесу Владислав глибоко занурений у тему виховання здорових дітей і вважає цей критерій першочерговим.
«Насамперед дитина має бути здорова фізично та емоційно – це основи, і вже на ці основи можна нашаровувати знання та навички. Спорт можна вибрати будь-який, але вибрати його потрібно обов'язково!».
- Перспектива та право вибору
Владислав називає себе великим прихильником свободи. Для нього вкрай важливо, щоб рішення кожної людини було виключно її особистим.
«Моя відповідальність як батька – народити й дати освіту. Неможливо дітей змусити щось зробити чи зробити замість них, можна лише запропонувати перспективи, розкрити кордони – далі все самостійно».
Дмитро Бурда:
"Я з раннього дитинства знав, що хочу займатися бізнесом"
Прізвище Бурда
На відміну від батька Дмитрові легко бути носієм відомого прізвища. Він пишається татом і дідусем, але зізнається, що цілі та досягнення Владислава йому ближчі.
«Мені здається, тато дуже цілеспрямований, він має в планах реальні KPIs, які він планує досягти. А дідусь спирається на свою унікальну натуру. Його успіх ґрунтується на артистичних та інтелектуальних здібностях».
Стратегія виховання
- Право вибору та довіра
У 12 років Дмитро вирушив на навчання до Англії. Він зізнається, що спочатку було непросто й хотілося повернутися додому, але, попри вік, юнак мислив дуже зріло – розумів, що це буде неконструктивно.
Згідно з британською освітньою системою учні 14-15 років, крім обов'язкових уроків, отримують право вибрати ті предмети, які є для них найцікавішими: акторська майстерність, бізнес, географія тощо. Діма радився з батьком щодо вибору, але остаточно все вирішував самостійно.
- Профорієнтація
Успішність, тобто оцінки, майже не хвилювала і батьків, і самого Діму, тому що важливіше було просто пізнати те, що реально знадобиться. Тому, вибираючи предмети для вивчення, Діма зосередився на бізнес-напрямі: математика, економіка, Business Studies, German тощо.
«Я з раннього дитинства знав, що хочу займатися бізнесом. Тому що мої батьки так працювали, мій тато, моя мачуха, мама та вітчим. Я жив у двох сім'ях, де чотири батьки займалися бізнесом. Я не бачив іншого вибору».
- Надання свободи та можливостей
Важливим аспектом життя став вибір вищого навчального закладу. Юнак отримав повну підтримку батька, великі можливості та право вибору. Світ був відкритий перед ним.
«Тато ніколи нічого не вирішував замість мене, тобто право вибору завжди залишалися моїм, але він радив і аргументував те, що вважав правильним. Незалежно від мого рішення, він надавав мені повну фінансову та моральну підтримку. І це те, за що я його поважаю».
- Подолання труднощів
Дмитро вибрав провідний університет Австралії. Отримання візи, непрості переговори з ВНЗ та вступ стали серйозним багатомісячним випробуванням і хорошим апгрейдом.
«Було непросто потрапити на факультет комерції. Мене не одразу зарахували, я вивчав географію упродовж 6 місяців. Потім я перейшов на бізнес-напрям, і через цей процес частину предметів мені не зарахували, я на чверть року відставав від інших моїх однолітків. Я вирішив, що ситуацію варто змінювати, потрібно краще працювати. У результаті я закінчив навчання на пів року раніше, ніж мої однолітки».
- Свій шлях – свої помилки
Відчувши, яку серйозну мотивацію створюють труднощі, Діма після отримання диплома не пішов второваною стежкою – працювати в компанію батька. Навпаки, вирушив до Австрії, щоб спробувати себе в IT-сфері. Цей досвід він вважає неоціненним.
«Тепер, повернувшись до України, я можу порівняти роботу тут із роботою на Заході. Там створено всі умови для населення: комфорт, чисте повітря, пільги для тих, хто мало заробляє, можна класно жити. В Україні ж для такого треба бути або фрилансером, або мати свій бізнес. У принципі, це те, чим я хочу займатися, я мрію працювати сам на себе і прагну до цього».
- Важливі настанови батька
Твоє тіло як машина: ти маєш лити в неї правильні мастила та заповнювати її правильною їжею, щоб довго її обслуговувати. Тобто здоров'я понад усе, і ми мусимо з повагою ставитися до нього. Кожна людина відповідає за своє здоров'я.
Життя - це не спринтерські перегони, а марафон, в якому важливо побудувати правильну стратегію, щоб дійти до фіналу.
Будь-яка стежка, яку ми вибираємо, створює межі. Отже, зробивши вибір, я мушу або заглибитись, або знову вийти, якщо не знайшов себе. Важливо вибрати правильну стежку і нею дійти до кінця.
«Тато завжди каже багато цікавого. Дідусь – це така енциклопедія фактів, а тато – це енциклопедія життєвої мудрості».
Сьогодні Дмитро, маючи, як то кажуть, всі карти на руках, стоїть біля джерел майбутнього бізнесу. Завдяки численним світовим зв’язкам він відчуває себе мобільною та вільною людиною світу. Він поспішає жити, поспішає відчути свій перший власний бізнес-успіх. Цілком імовірно, що для його покоління прізвище Бурда буде не менш відомим, але вже з ім'ям Дмитра.