Правила батьківства

В інтерв'ю "Батьківському клубу" Владислав Бурда розповів про свого батька, відомого знавця Бориса Бурду, про свої принципи виховання та погляди на сімейне життя.

 

БАТЬКО З НАДЗДІБНОСТЯМИ

Мій батько — Борис Бурда, багаторазовий володар «Кришталевої Сови», найвищого титулу гри «Що? Де? Коли?». Приблизно з моїх 5 років він розповідав мені книги. Комусь батьки читають книжки, мені їх батько розповідав напам'ять. Але тільки перші два чи три розділи, щоб пробудити інтерес. Потім я обов'язково їх дочитував, адже цікаво знати, що ж там далі трапилося. Як би сказали тепер, він створював «трейлер» кожної книги. Коли я підріс, він допомагав формувати мою бібліотеку.

Батько та син. Бурда Борис і Владислав. Фото журналу «Фаворит»

Він має феноменальні здібності й енциклопедичні знання. У спадок це не передається. Якось я спробував грати в брейн-ринг, але це для мене закінчилося таким провалом, що я ніколи більше цього не повторю. Це не моє, я не маю такої широкої ерудиції, такого обсягу знань і такої здатності витягувати ці знання в момент, коли вони необхідні.

Мені завжди було цікаво дивитися всі програми за його участю, я неймовірно пишався ним. Коли я став вже достатньо дорослим, приєднався до процесу пошуку спонсора для нього. У сфері діяльності батька неможливо було конкурувати та проявляти себе. Мало хто має такі самі здібності: одна людина на 100 000, а то й на мільйон. Тому мені довелося шукати свою царину.

 

ШКОЛА ЖИТТЯ

Якщо оцінювати все, що зробив для мене батько, то найважливішим я назвав би мої поїздки з ним у літні табори в районі Керчі. Батько був великим активістом клубу самодіяльної пісні (КСП). Декілька років поспіль його друзі організовували відпочинок на морі, там майже всі були дорослими, дуже мало дітей.

У цій компанії я мав поводитися як дорослий: готувати собі їжу, розпалювати багаття, збиратися на лінійках, чергувати на кухні. Щоб мене сприймали як учасника великої родини, треба було брати на себе зобов'язання та дотримуватися їх. Залишитися дитиною там було неможливо. Не можна було вдати, що з мене пожиток маленький, бо я дитина.

ТЕПЕР, ЗГАДУЮЧИ ЦЕЙ ДОСВІД, Я МОЖУ СКАЗАТИ, ЩО ЦЕ БУВ ЧАС ФОРМУВАННЯ МЕНЕ ЯК ОСОБИСТОСТІ

І ВСЕ ЦЕ СТАЛО МОЖЛИВИМ ЗАВДЯКИ БАТЬКОВІ

Він запропонував цю ініціативу, дав мені достатньо свободи, і я цю свободу реалізував.

З іншого боку, коли в тебе дуже успішний та здібний батько – це величезний виклик. Доводиться набагато більше працювати над собою. Як президент Асоціації власників сімейних компаній, я спілкуюся із підприємцями з усього світу. Дуже добре розумію спадкоємців сімейних бізнесів, які дивляться на своїх батьків знизу вгору. Їхні батьки здаються їм дуже великими, а вони здаються собі дуже маленькими. У таких випадках потрібні великі зусилля, щоб знайти себе, знайти свою нішу та стати особистістю.

Першого разу я поїхав до такого табору, коли мені було років 11 чи 12, всього я їздив туди чотири роки поспіль. Батько був зі мною там, але мав своє окреме життя, я належав сам собі. У дитинстві я хворів на астму і батьки не знали, як вплине на мене ця поїздка. Батько взяв тоді з собою купу ліків, але кримський клімат виявився цілющим для мене, тому ліки не знадобилися. Я не знаю, де б я ще зміг себе проявити. У школі такої змоги я не мав. У дитячі літні табори мені не цікаво було їздити. У них завжди була надто жорстка атмосфера. А з дорослими мені було цікавіше, ніж з однолітками.

 

«СВОЇМ СИНАМ Я НІЧОГО НЕ ВИНЕН»

У мене четверо дітей, усі сини. Старшому – 26 років, другому – 21, третьому – 14 років та четвертому, наймолодшому – 8 років.

Як я мотивую старших? Вони знають, що ніхто нікуди не влаштовуватиме їх. Після того, як їхнє навчання було оплачено, я їм уже нічого не винен. Вони самі відповідають за своє життя.

Обидва старші сини вже закінчили навчальні заклади. Нині вони працюють. У нашій сім'ї безквиткових пасажирів немає. Вони набувають досвіду, але не в моїй компанії. Поки що їм зарано з нами працювати. Для цього потрібно мати достатньо досвіду та авторитету, щоб не лише батьки, а й інші співробітники захотіли працювати з ними. Вони мають бути вдвічі кращими, ніж середньостатистичний співробітник на ринку. Адже дітей боса зазвичай не дуже вітають у компаніях.

Дмитро Бурда та Владислав Бурда

Починати кар'єру в компанії батьків досить ризиковано. Я цього не рекомендую жодній сімейній компанії. З однієї простої причини. Якщо твоя дитина не впорається зі своїми обов'язками, то доведеться її звільнити. Неприпустимо утримувати в бізнесі члена сім'ї, який руйнує сімейне підприємство. Імовірність того, що після звільнення він вдруге зайде в цю саму воду дуже мала.

Діти можуть бути стажистами, але починати працювати по-справжньому вони можуть лише в зовнішній компанії. Тоді вони матимуть зовнішній досвід, пройдуть крізь певні випробування. Після цього з’явиться розуміння їхнього рівня та завдання, яке їм можна доручити.

Звичайно, було б ідеально, якби мої сини приєдналися до моєї компанії в майбутньому. Я сподіваюся, що все трапиться саме так, і ми опинимося в одному човні.

 

ЗВІДКИ ВИНИКАЮТЬ РОЗЛУЧЕННЯ

Я маю свою теорію про те, чому розпадаються сім'ї, до якої я прийшов після 24 років шлюбу. Зараз у мене третій шлюб.

У молодості, у період неусвідомленого кохання, можна створити будь-який шлюб. Але в процесі дорослішання люди рухаються з різною швидкістю. І зміна швидкості може трапитися зовсім не одночасно. Уявімо: познайомилися хлопець із дівчиною під час навчання в інституті (як було в моєму житті), але далі в кожного з них життя розвивається по-своєму. Кар'єра розвивається по-різному, швидкість ухвалення рішень теж сильно відрізняється. У певний момент швидкість ухвалення рішень стає критично різною і шлюб розпадається.

Є три параметри, за якими можна робити висновки щодо надійності шлюбу. Швидкість, з якою партнери рухаються вперед у житті й точність, з якою вони рухаються. Точність — це відсоток правильних чи хибних рішень, тобто таких рішень, негативні наслідки яких видно відразу. Якщо в одного партнера 9 із 10 рішень правильні, а в іншого набагато менше, такий шлюб не втримається. Адже в одного партнера буде висока нетолерантність до того, хто помиляється.

Третій важливий критерій хорошого шлюбу – повага. У кожного є група людей, чию думку він поважає та група людей, у судженнях яких він сумнівається. Подружжя обов'язково має перебувати в першій групі.

Якщо збігаються ці три параметри, то шлюб можна вважати досить стійким. Зберегти всі три параметри дуже складно. Шлюби розпадаються саме тому, що якийсь з елементів цієї конструкції надто розхитаний.

 

ГОЛОВНІ ЯКОСТІ ХОРОШОГО БАТЬКА

Перше. Хороший тато — це щасливий тато. Найменше діти хочуть бачити своїх батьків нещасними. Адже ніщо не руйнує їх усередині більше, ніж нещасні батьки.

Що для мене означає слово "щасливий"? Це здоровий чоловік, який реалізував себе, перебуває в гідному шлюбі, розуміє, що він робить і як йде своїм життєвим шляхом.

ЛЮДИНА, ЯКА РОЗУМІЄ, ЩО ЙОГО ЩАСТЯ — У ЙОГО РУКАХ І ТОМУ НЕ ЧЕКАЄ НІЯКИХ ПОСТУПОК НІ З БОКУ СУСПІЛЬСТВА, НІ З БОКУ ДЕРЖАВИ

Друге. Хороший батько успішний. Це зовсім не означає, що він обов'язково багатий. Він може бути художником, який поки що не заробляє достатньо, бо його талант ще не визнали. Але він робить свою роботу з любов'ю і впевнений: те, що він робить, — правильно. І це йому подобається. Це вже успіх.

Третє. Хороший батько – це надійний батько. Дитина може не розуміти важливість цього критерію, але це добре розуміє мама. Вона має знати, що може покластися на свого чоловіка.

Четверте – хороший батько має широкий кругозір і багато цікавих хобі, які легко поєднуються з інтересами сім'ї.

Зліва направо: Владислав Бурда та його сини: Олександр, Дмитро, Ронен і Тимофій. Фото з особистого архіву Владислава Бурди

 

ПРО ВИХОВАННЯ ТА СПАДЩИНУ

Навряд у вихованні можна знайти якісь універсальні стратегії. Є діти, яких загалом ніхто не виховує, а вони виростають успішними. Є діти, якими опікуються з раннього віку, але вони не завжди досягають значних висот.

У ВИХОВАННІ НАЙВАЖЛИВІШЕ – ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД, СВОБОДА ВИБОРУ, ЯКУ ДАЛИ ДИТИНІ, ПІДТРИМКА В ОТРИМАННІ ХОРОШОЇ ОСВІТИ. ЦЬОГО ДОСТАТНЬО

Я проти того, коли власні статки людина віддає на благодійність. Часто так учиняють через припущення, що діти не впораються зі спадщиною. Синові чи дочці залишають малу частину, а левова частка – на благодійність. Виходить, що такий батько не вважає свого спадкоємця досить розумним, щоб керувати його підприємством.

Згадуючи своє дитинство, я можу сказати, що зачатки здібностей майбутнього підприємця мав із семи років. Саме у цьому віці я почав грати в преферанс. Крім цього, я дуже любив грати в «Монополію» і досі в неї граю. Мені подобалися будь-які азартні ігри, я мав розряд із шахів, я люблю нарди, шашки, го, я люблю всі настільні ігри. Напевно, це був перший сигнал про те, що мені буде цікава конкуренція, моя позиція на ринку та вигода, яку я зможу отримати.

1988 року мені виповнилося 16. Тоді не було жодної літератури про підприємництво. До того, як розпочати роздрібний бізнес, я спробував приблизно 10 різних напрямів. Починаючи з продажу газет і журналів та закінчуючи торгівлею магнітофонами. Купівля непотрібних речей тут, продаж непотрібних речей там і навпаки. Багато років я займався якимись шаленими експериментами до того, як знайшов свою нішу і вирішив тут залишитися.

Сучасна школа та система освіти не сприяють ні формуванню здорової особистості, ні розвитку навичок підприємництва. Знання, які дають у школі, найчастіше вже застаріли. Спосіб передачі цих знань не має попиту у світі. Школа стала інструментом звільнення батьків від потреби сидіти з дітьми. Дещо хороше є у школі: дитині доводиться соціалізуватися, розуміти своїх однолітків та вчитися спілкуватися з ними. А формуванню особистості сприяють заходи поза школою – літні та зимові табори, неформальні зустрічі, участь у форумах, заходи, під час яких є взаємодія дорослих та молодого покоління, загалом будь-які речі, які не пов'язані з традиційною системою освіти.

 

ПРО СВОЇХ ВЧИТЕЛІВ

Здатність залучати вчителів — це найголовніша риса підприємця, який хоче зростати. Тому що без вчителів ти дуже швидко досягнеш стелі й рухатись далі не зможеш.

Моїми вчителями були Джон Вард, який мене ввів у науку сімейного бізнесу; Джозеф Астрахан — дослідник номер один у галузі сімейного бізнесу, один із найкращих фахівців із побудови сімейних генограм.

Моїм учителем є Іцхак Адізес, з яким ми провели дуже інтенсивні шість років (з 2003 до 2009 року), одним із моїх вчителів є Грегорі Рейтер, автор системи стратегічного планування підприємства.

Чудовим учителем є Володимир Шубін, який навчив мене створенню методики прориву, яку я використав двічі у своїй компанії: 1996 року та  2006 року. Достойним учителем для мене був Джордж Меннерс — один із ключових викладачів МВА. Прекрасним учителем є Оренія Яффе-Янаї, один із найсильніших консультантів для подружжя, яке разом займається бізнесом. Я досить довго, 15 із половиною років, пропрацював із дружиною в бізнесі. Без школи пані Оренії мені було б дуже складно. Блискучим учителем у мене був Антоніо Менегетті, в якого я проходив кілька практик у різних країнах, і навчання в якого вважаю хорошим базисом для розвитку підприємництва в житті.

Чи я хочу бути схожим на своїх вчителів? Найімовірніше, ні. Я не можу сказати, що хтось із підприємців був моїм учителем. Адже в підприємця немає часу вчити, він робить бізнес. Немає сенсу намагатися бути схожими на них, тому що все одно весь зміст усіх навчань у тому, щоб знайти свій власний шлях. А пошук покликання робить безглуздим прагнення бути схожим на вчителя. У підприємців можна брати, як приклад для наслідування, окремі риси характеру. Наприклад, Стів Джобс є взірцем для кожного з нас у тому, як він створював нові ринки. Але мені б не хотілося поводитися як він щодо підлеглих чи ради директорів.

Останнім часом я намагаюся займатися тим, на що в Україні мало хто з бізнесменів-практиків наважується – навчаю інтеграції поколінь у сімейному бізнесі. Час покаже, наскільки добре це виходить у мене. Але поки що мені це дуже цікаво. І, можливо, це стане основою моєї нової професії, коли спадкоємці вже будуть готові до бізнесу.